Німецький важкий крейсер лютців. Тяжкий крейсер лютців - петропавловськ-таллін-дніпро. Чому саме він

Вчора Дмитро Нагієв нас трохи "завантажив" своєю участю в кінофільмі про повзучого лісом офіцера держбезпеки ... Це скінчено, дуже важливий момент в історії Великої Вітчизняної війни ... але все-таки пропоную звернути увагу на іншу тему.
Ось дві вибірки в Яндексі за "Петропавлівським крейсером".

Перше джерело:

(до покупки – «Лютцов», до 2.10.1940 р. крейсер «Л»), з 19.09.1944 р. «Таллін», з 11.03.1953 р. «Дніпро»

Закладено 2 серпня 1937 року на верфі фірми «Дешимаг АГ Вессер» у Берліні. Спущений на воду 1 липня 1939 Недобудований крейсер наприкінці 1939 куплений СРСР за 106,5 млн. марок золотом. Спочатку у радянських документах він фігурував під назвою крейсер «Л».

31 травня 1940 німецькі буксири привели КР до бетонної стінки заводу № 189 в Ленінграді. Завод приступив до добудови крейсера, якому 25 вересня 1940 наказом Народного комісара Військово-Морського Флоту було присвоєно найменування «Петропавловськ».

Незважаючи на те, що німці всіляко затримували постачання механізмів та озброєння для крейсера, а потім і зовсім відкликали інженерно-технічний персонал, який здійснював монтаж обладнання, до літа 1941 року корабель уже перебував у 70-відсотковій готовності. Однак жодне з його приміщень остаточно не було добудовано. З озброєння корабля були встановлені лише 1-а та 4-та 203-мм вежі та 1x2 – 37-мм та 8 – 20-мм зенітних автоматів. Крейсер ходу не мав, але й у такому стані крейсер уже міг вести вогонь. 15 серпня 1941 року на "Петропавловську" піднято радянський військово-морський прапор. На той час екіпаж становив 408 осіб. 7 вересня 1941 року, коли німецько-фашистські війська підійшли до Ленінграда, «Петропавловськ», як і всі кораблі Червонопрапорної Балтики, почав надавати артилерійське сприяння сухопутним військам. Він уперше відкрив артилерійський вогонь і не припиняв його протягом одинадцятої доби.

11 вересня 1941 року під час бойової стрілянини на 22-му пострілі вибухом снаряда в каналі розірвало ствол лівої зброї вежі №1.

З кожним днем ​​напруженість боїв зростала. У ніч проти 17 вересня «Петропавловськ» вів безперервний вогонь по військам противника. Але, незважаючи на великі втрати, ворожі частини впритул підійшли до Ленінграда. Вранці 17 вересня гітлерівська артилерія з дистанції три кілометри прямим наведенням почала розстрілювати нерухомий крейсер. Не маючи можливості маневрувати, корабель цього дня отримав 53 прямі влучення 210-міліметрових снарядів. Через пробоїни площею до 30 квадратних метрів усередину корпусу почала проникати вода. Повільно затоплюючись, "Петропавловськ" кріпився на лівий борт і через 6 годин з диферентом на ніс ліг на ґрунт.

Через рік 17 вересня 1942 року крейсер був піднятий і відбуксований до стінки заводу № 189. За допомогою кесонів робітники Балтійського заводу заварили пробоїни, відновили основні, допоміжні механізми, пожежну, водовідливну та осушувальну системи крейсера. Одночасно було введено в дію та артилерію корабля. У грудні 1942 р. «Петропавловськ» знову став до ладу як плавбатареї і був відбуксований до залізної стінки Торгового порту, звідки 30 грудня 1942 відкрив вогонь по німецьким військам.

У 1944 році крейсер брав участь у знятті блокади Ленінграда. 15 січня 1944 року обидві вежі крейсера в перші години наступу зробили 250 пострілів по позиціях і зміцненнях гітлерівців на Вороньій Горі, в Дудергофі, вузлах комунікацій біля Червоного Села та Нових Вілозі, наглядових та командних пунктах противника в Кіргофі. Десять днів поспіль руйнував важкий крейсер оборону ворога. Ним було проведено 31 артилерійську стрілянину та випущено 1036 203-мм снарядів.

Після війни розглядалося кілька варіантів добудови крейсера, але жоден з них не був здійснений. ». У грудні 1956 року його переформували у плавучу казарму «ПКЗ-112». Наказом від 4 квітня 1958 він був виключений зі списків ВМФ і протягом 1959-1961 років розрізаний на метал на заводі «Вторчермета».

Друге джерело: "Ім'я "Петропавловськ" носив ще один бойовий корабель. Це був німецький крейсер "Лютцов", закладений у 1936 році на верфі "Дойчланд" у Бремені. У лютому 1940 року СРСР підписав угоду про його придбання. Навесні 1940 року » без озброєння був доставлений з Німеччини в Ленінград. Тут на Балтійському заводі він перебував на добудові 25 вересня 1940 року. 7 вересня 1941 року крейсер відкрив вогонь по німецьким військам, що підійшли до Ленінграда 17 вересня після важкого пошкодження, нанесеного німецькою артилерією, «Петропавловськ» ліг на грунт на пошкодженому крейсері1. доставлений у док Балтійського заводу. У січні 1944 року крейсер брав участь у прориві блокади Ленінграда.

Оскільки 1943 року лінкору «Марат» було повернуто його попереднє ім'я «Петропавловськ», крейсер отримав ім'я «Таллін». Корабель не добудовувався, його корпус використовувався як навчальне судно, потім як плавуча казарма, а в 1958 був виключений зі складу флоту.

Хотів би звернути увагу на такі моменти:

а) дати та місце закладки (будівництва) відрізняються, але в обох випадках - 1936 або 1937 роки! Може, крейсер "Лютцев" був старим проектом - немає кращого крейсера у світі!

б) лютий-березень 1940р саме час, коли було винесено рішення про розстріл польських військовослужбовців, у березні 1940р завершилася фінська компанія (Німеччина та Фінляндія були союзниками), метою фінської компанії було "вирубати" з гри Швецію - фабрику німецького ВПК, При цьому офіційний союзник Радянського Союзу Великобританія перебуває в критичному становищі - повністю блокована з моря німецьким флотом і молить Сталіна про допомогу і готова зняти з себе "останню сорочку", аби вмовити "Кобу" вступити у війну проти Німеччини. Більше того, перші конвої з Британії до Архангельська почали прибувати ще до початку війни в 1941 році - це коли там уже почали займатися вандалізмом - відправляли на переплавлення паркану...

в) традиційна чехарда з перейменуваннями "Петропавловськ" (до 1921 р *) - "Марат" (до 1943 р) - "Петропавловськ", відповідно цей "Петропавловськ", який "Лютцов", став "Таллін" тому, що те колишнє ім'я було вже зайняте , ... прокотилася всім кораблям (першого рангу)* на Балтійському і Чорноморському флотах - навіщо посеред війни перейменовувати десятки кораблів?

*) У зв'язку з повстанням моряків незадоволених політикою більшовиків.

Звертаю увагу, що у багатьох джерелах доморощені військові історики підставляють фото іншого типу ЛЕГКОГО крейсера типу "Михайло Кутузов" (див. нижче), як фото "Петропавловська" (акі Лютцов - Важкий крейсер).

А тепер я відверто "включаю дурня" і наступною посадою публікую витяги із зовнішньоекономічних договорів між СРСР та Німеччиною. Ось там будуть "ягідки".

*) Виправлено з уточнюючого питання читача.

На відміну від "Зейдліца", протягом ночі не було зроблено жодної спроби збільшити швидкість. 157 убитих і 26 поранених з'явилися платою за корабель, що залишився на плаву. За завзятість у бою британські моряки прозвали "Дерфлінгер" "залізним псом". До кінця бою на крейсері остаточно вийшли з ладу чотири 305-мм та чотири 150-мм гармати.

Фон Хаазе: “Наприкінці колони німецьких кораблів до ночі з'єдналися лише “Дерфлінгер” та “Фон-дер-Тан”. Не можна сказати, що ми являли собою дуже грізне прикриття. На правому борту, правда, все було благополучно і всі шість 150 мм гармат були в цілості, але по лівому діяли тільки два. Одного прожектора теж мало. Небо було у хмарах, і ніч виявилася темною.

Корпус "Дарфлінгера" в доці під час обробки на метал

Після 2 ч.30 м. 1 червня німецький флот був виявлений 13-й флотилією британських ескадрених міноносців, з якої була випущена торпеда, яка мало не потрапила в "Дерфлінгер".

Фон Хаазе: “Зійшло сонце. Сотні біноклів та підзорних труб обшукували обрій, але ніде не могли відкрити ворога. Наш флот продовжував йти на південь, і 1 червня 1916 р. після полудня ми увійшли до Вільгельмсхафена. "Дерфлінгер" був сильно побитий, багато приміщень були купою ламаного заліза. Але життєві частини не пошкодило: машини, котли, рульова проводка, гребні вали та майже всі допоміжні механізми вціліли завдяки броньовому захисту. Тисячі осколків покривали корабель, серед них знайшлися дві майже непошкоджені головні частини 381 мм снарядів.

Для проведення тимчасового ремонту "Дерфлінгер" докувався в плавучому доку у Вільгельмсхафені, де до цього стояв "Зейдліц". Після тимчасового ремонту він перейшов на верф Ховальда в Кіль, де в плавучому доку після дредноута "Кеніг" з 22 червня по 15 жовтня 1916 (за 76 днів) на ньому було проведено основний ремонт. До кінця листопада після шестимісячного загального ремонту та бойової підготовки у Балтійському морі "Дерфлінгер" повністю відновив свою боєздатність.

Із завдань, у яких основні зусилля прямували на службу сторожового охорони, забезпечення вільними шляхів руху та ескортування німецьких підводних човнів, тут можна згадати лише відволікаючий маневр німецького змішаного оперативного з'єднання на початку листопада 1917 р. під час постановки мінного загородження на захід від Хорнс-рев та північ -на захід від Гельголанда, причому тут був залишений вільний від мін прохід, тоді як на шляху від Хорнс-Рева на північ і північний захід стояли щільні мінні загородження.

У 1918 р. 20 квітня “Дерфлінгер” прикривав постановку мінного загородження у районі банки Терсхеллинг і 23/24 квітня взяв участь у великому бойовому поході флоту Відкритого моря до широти Бергена.

Після укладання перемир'я 19 листопада 1918 р. корабель перевели до Скапа-Флоу, куди він прибув 24 листопада і де 21 червня 1919 р. його затопив власний екіпаж. О 14 год. 45 м. крейсер ліг на дно на глибині 27-30 м, перевернувшись вгору кілем із креном 20° на борт.

У 1938 р. він виявився останнім із піднятих у Скапа-Флоу великих кораблів. Його розібрали б через рік, але війна, що почалася, завадила почати обробку на металобрухт. Тому "Дерфлінгер" у положенні вгору кілем поставили біля острова Різа на якір. Лише 1946 р. його перевели до порту Фаслайн на річці Клайд, де він перебував у плавучому доку до 1948 р. Там протягом 15 місяців його розібрали на метал, отримавши близько 20 000 т брухту.

Як знак взаємного примирення та поваги між британським і німецьким флотами англійська фірма, яка розбирала корабель на металобрухт, передала морському аташе ФРН підняті суднові дзвони флагманського лінійного корабля “Фрідріх дер Гроссе” та “Дерфлінгера”, а згодом. Навчальний фрегат бундесмарині "Шеєр" привіз ці унікальні експонати до Німеччини.

Людвіг фон Лютцов (18 травня 1782 - 6 грудня 1834). Прусський генерал-майор відзначився під час війни за незалежність. Корабель перебував у складі флоту з 8 серпня 1915 р. до 1 червня 1916 р.

Вгорі: лінійний крейсер "Лютцов"

“Лютцов” будувався за програмою (бюджетного року) 1911 р. на верфі “Шихау” у Данцизі (будівельний № 885). Корабель закладений під назвою "Ерзац Кайзерін Аугуста". Щодо дати закладки кіля корабля в літературних джерелах є розбіжності: Campbell і Groner називають травень 1912, Hildebrand - липень 1912

Лінійний крейсер "Лютцов" був побудований за тим самим проектом і мав такі ж тактико-технічні дані, що і "Дерфлінгер", але при цьому вони мали деякі конструктивні відмінності. Згідно Conway, його нормальна водотоннажність становила 26 180 т. Корпус поділявся водонепроникними перебірками на XVII основних відсіків. "Лютцов" зовні відрізнявся від "Дерфлінгера" ширшою передньою димовою трубою.

За проектом артилерія середнього калібру складалася з 14 швидкострільних 150-мм гармат із довжиною ствола 45 калібрів (6 750 мм) із загальним боєкомплектом 2 240 снарядів (ймовірно, через те, що на ньому не були встановлені заспокійливі цистерни Фрама). З допоміжної артилерії встановили лише вісім 88-мм зенітних знарядь із довжиною ствола 45 калібрів (3 960 мм) з максимальним кутом піднесення + 70° та боєкомплектом 225 пострілів на зброю. Загальний боєкомплект складав 1800 пострілів.

Торпедне озброєння за кількістю та розташуванням було таке саме, як і на “Дерфлінгері”. "Лютцов" перший у військово-морському флоті Німеччини мав збільшений калібр торпед - 600 мм, (боєкомплект 12 торпед).

29 листопада 1913 р. після урочистої церемонії на верфі "Шихау" в Данцизі пройшов спуск на воду другого лінійного крейсера типу "Дерфлінгер", який отримав назву "Лютцов", хрещеним батьком якого став гофмаршал граф фон Піпер. "Лютцов" був попередньо в флоту 8 серпня 1915 р. і в тому ж місяці перейшов у Кіль, де продовжувалося його оснащення та озброєння. У процесі ходових випробувань, зайняло ще 7 місяців.

При випробуваннях на мірній милі в тому ж районі, що і "Дерфлінгер", "Лютцов" при однаковій проектній потужності та при осаді на 0,3 м менше за проектну розвинув форсовану потужність машин 80 990 к.с.(збільшення на 29%), що при частоті обертання гребних валів 277 об/хв. забезпечило йому швидкість 26,4 вузла. борту, і він лише 20 березня 1916 р. з великим запізненням у складі 1-ї розвідувальної групи зміг вийти з Кіля на навчання. .золотом. Екіпаж налічував 1112 чоловік (1182 в Ютландському бою).

24 березня 1916 р. "Лютцов" разом із "Зейдліцем" і "Мольтке" вийшов у Північне море і взяв участь у поході в район на схід від банки Амрум, оскільки прийшло повідомлення про англійських есмінців, що крейсують. Але супротивника там не виявили. Під час переходу його безрезультатно атакував англійський підводний човен.

Після походу, з 29 березня до! 1 квітня 1916 р. заступник командувача 1-ї розвідувальної групи контр-адмірал Бедікер підняв свій прапор на борту “Лютцова”. 21/22 квітня 1916 р. "Лютцов" взяв участь у наступному поході флоту Відкритого моря, метою якого був обстріл східного узбережжя Великобританії.

17 вересня 1942 року радянські моряки та робітники Балтійського заводу провели унікальну операцію з прихованого підйому важкого крейсера «Петропавловськ», потопленого німецькою артилерією рівно рік тому, 17 вересня 1941 року за першого штурму Ленінграда.

Прямо під носом у гітлерівців «Петропавловськ» було піднято і відбуксовано вгору Невою в безпечне місце. За допомогою кесонів робітники-судноремонтники заварили корпус корабля, який отримав пробоїни від 53 прямих влучень 210-міліметрових снарядів, відновили основні та допоміжні механізми, пожежну, водовідливну та осушувальну системи крейсера. Одночасно було введено в дію та артилерію корабля. Вже наприкінці грудня 1942 року "Петропавловськ" під командуванням капітана II рангу С. Глуховцева знову відкрив вогонь по гітлерівських укріпленнях.

Тяжкий крейсер «Петропавловськ», що спочатку носив ім'я «Лютцов», був закладений 2 серпня 1937 на верфі фірми «Дешимаг АГ Вессер» у Берліні і спущений на воду 1 липня 1939 року. Готовий лише 70% корабель був у кінці 1939 року було продано СРСР за 106,5 млн. золотих марок. 31 травня 1940 року німецькі буксири привели корабель до верфі Балтійського заводу, який розпочав його добудову. Незважаючи на те, що німці, не бажаючи посилювати свого майбутнього супротивника, всіляко затримували постачання механізмів та озброєння для крейсера, а потім і зовсім відкликали інженерно-технічний персонал, який здійснював монтаж обладнання, до літа 1941 корабель вже був практично закінчений, хоча жодне з його приміщень був остаточно добудовано. З озброєння корабля було встановлено лише перша і четверта 203-мм гарматні вежі і 1x2 - 37-мм і 8 - 20-мм зенітних автоматів. Крейсер ходу не мав, але й у такому стані вже міг вести вогонь. 15 серпня 1941 року на «Петропавловську» було піднято радянський військово-морський прапор. На той час його екіпаж становив 408 осіб. 7 вересня 1941 року, коли німецько-фашистські війська підійшли до Ленінграда, «Петропавловськ», як і всі кораблі Червонопрапорної Балтики, почав надавати артилерійське сприяння сухопутним військам.

Німецький важкий крейсер "Лютцов" під час його огляду радянською приймальною комісією

11 вересня 1941 року під час бойової стрілянини на 22-му пострілі вибухом снаряда в каналі розірвало ствол лівої зброї вежі № 1. З кожним днем ​​зростала напруженість боїв. У ніч проти 17 вересня «Петропавловськ» вів безперервний вогонь по військам противника, які впритул підійшли до Ленінграду. Вранці 17 вересня гітлерівська артилерія з дистанції три кілометри почала розстрілювати нерухомий крейсер прямим наведенням. Не маючи можливості маневрувати, корабель цього дня отримав 53 прямі влучення 210-міліметрових снарядів. Через пробоїни площею до 30 квадратних метрів усередину корпусу почала проникати вода. Повільно затоплюючись, "Петропавловськ" кріпився на лівий борт і через 6 годин з диферентом на ніс ліг на ґрунт.

Після підйому крейсер повернувся до складу Балтійського ВМФ. 1944 року крейсер брав участь у знятті блокади Ленінграда, коли 10 днів поспіль руйнував оборону ворога. Ним було проведено 31 артилерійську стрілянину та випущено 1036 203-мм снарядів.

11 березня 1953 року крейсер був перекласифікований у несамохідне навчальне судно і перейменований на «Дніпро», а наприкінці 50-х років пущений на злам.

Плавказарма "Дніпро" (колишній крейсер "Петропавловськ/Таллін") у середині 50-х років.

Якщо у Вас є додаткова інформація або фото, пов'язані з цією подією, просимо публікувати їх у коментарях цієї поста.

Інформація про фотографії.

В один з будніх днів квітня 1958 року портові буксири розгорнули величезний корпус списаного на метал крейсера носом у бік Морського каналу і неквапливо повели його до останнього причалу - на Кронштадтський цвинтар кораблів. Яскраве весняне сонце лагідно гріло борти, відбивалося в численних ілюмінаторах, залишки демонтованих надбудов відкидали химерні тіні на палубу, де з-під здертої кульової фарби місцями тьмяно відсвічувала броня марки «Вотан». Бойова служба одного із найнезвичайніших кораблів Радянського ВМФ закінчилася.

На початку 30-х років більшість провідних морських держав вступили в так звану «крейсерську гонку» - будівництво добре броньованих крейсерів, які не підпадають під обмеження «вашингтонських угод». 16 березня 1935 Адольф Гітлер оголосив про денонсацію мирного договору, підписаного поваленою Німеччиною після закінчення Першої Світової війни, і приступив до спішного озброєння Третього Рейху. Керівництво Кригсмаріне ясно усвідомлювало, що наздогнати основного потенційного противника на морі - Великобританію за чисельністю та потужністю бойових надводних кораблів не вдасться. Тому замість будівництва жахливо дорогих і ресурсозатратних дредноутів, німці розробили концепцію будівництва важких крейсерів і «кишенькових лінкорів», здатних до тривалих походів та дій як одиночних рейдерів. Офіційно Німеччина не була скута рамками «вашингтонського договору» в тоннажі кораблів і калібрі артилерії, однак, щоб не викликати роздратування провідних західних держав, фюрер і голова Крігсмаріне Гроссадмірал Еріх Редер офіційно оголосили про плани будівництва 5 крейсерів типу «Admiral0 тонн із знаряддями головного калібру 150 мм. Розробка цього типу судів розпочато восени 1934 , проте за втіленні задуму зрозуміли, що у заявлені рамки вкластися не вдається. Встановлення легших «стоп'ятдесятимиліметрівок» не давало великого зменшення тоннажу, проте помітно знижувало параметри бронепробивності, також періодично виникали питання щодо вибору типу та способів монтажу головної силової установки, залишалася невирішеною маса інших дрібних, але не менш суттєвих, технічних проблем. Остаточно наплювавши на різні угоди та обмеження, керівництво Рейху ухвалило соломонове рішення будувати судна водотоннажністю в 15-20 тисяч тонн, повернутися до класичного калібру в 203 мм з компонуванням по дві гармати в 4 гарматних вежах, мінімальна товщина броні головного поясу 80 мм. Головне судно цього проекту (умовне позначення «крейсер Н») було закладено в липні 1935 року на верфі «Блум енд Фосс» у Гамбурзі, в серпні «Дойче Вєрці» в Кілі розпочала будівництво другого корабля з цієї ж серії (крейсер G), третє замовлення (крейсер J) взяла він компанія «Німеччина», що належить сімейству Круппов. Четвертий (K) та п'ятий (L) крейсера почали збирати на фірмі «Дешимаг АГ Вессер» у Бремені відповідно у грудні 1936 та у серпні 1937 року.

З приходом Гітлера до влади, тісне співробітництво в економічній та військовій сфері, що було між молодою Радянською державою та Веймарською республікою, пішло на спад. Щоб розрядити напруженість, що виникла між двома державами, СРСР почав шукати шляхи зближення з Німеччиною, шляхом укладання ряду торгово-економічних контрактів. У результаті докладених зусиль, 9 квітня 1935 року було підписано «Угоду між урядом СРСР та урядом Німеччини про додаткові замовлення СРСР у Німеччині та фінансування цих замовлень Німеччиною». Відповідно до нього радянська сторона отримала право розмістити під гарантію уряду Рейху замовлення німецьким промисловцям на 200 млн. марок. Ці замовлення повинні були являти собою обладнання для фабрик, машини, апарати, вироби електропромисловості, обладнання нафтової та хімічної промисловості, транспортні засоби, обладнання лабораторій і т.д. Сюди входила і технічна допомога. Реально з цього кредиту СРСР отримав із Німеччини заводського устаткування та інших товарів на 151,2 млн. марок. Поставки радянських товарів у покриття кредиту мали розпочатися з кінця 1940 року, а закінчитися 1943 року.

19 серпня 1939 року, за кілька днів до візиту Йоахіма фон Ріббентропа до Москви на підписання знаменитого «Пакту про ненапад», радянським урядом було отримано принципову угоду німецької сторони на виділення ще одного кредиту на суму близько 200 млн. марок, що передбачає, зокрема , можливість закупівлі у Німеччині найсучаснішого озброєння Наприкінці вересня для ознайомлення з новітніми зразками німецької військової техніки, до Берліна прибула представницька делегація з 48 осіб, що включала не лише дипломатів, а й безліч провідних фахівців у галузі танкобудування, авіабудування та інших галузей. Очолював делегацію нарком І.Ф. Тевосян. Дотримуючись дуже розумного рішення Сталіна, що " Корабель, куплений у гаданого противника, дорівнює двом: однією більше в нас і одне менше в ворога " , особливу увагу приділялося спробам придбати великі бойові кораблі. Розглядалося безліч варіантів, проте німецька сторона неохоче йшла на поступки і після тривалих переговорів Німеччина поступилася лише одним кораблем - важким крейсером "Лютцов", що будується на судноверфі Бремена. У результаті Радянський Союз отримав, нехай і 50% готовності, але цілком сучасну бойову одиницю. І ось 11 лютого 1940 року відбулося підписання договору про купівлю "Лютцова", який отримав від радянської сторони назву "Проект 53", за 104 млн. марок. 15 квітня "купівля" у супроводі двох морських буксирів повільно відвалила від добудовної стінки фірми "Дешимаг" і 31 травня ошвартувалася в Ленінграді біля причалу Балтійського заводу №189. Разом із крейсером прибула команда німецьких фахівців інженерів та техніків, чисельністю близько 70 осіб під керівництвом контр-адмірала Отто Фейґе.

За німецько-радянськими планами остаточне введення крейсера в дію було заплановано на 1942 рік, проте, намічені графіки робіт несподівано стали порушуватися через зрив постачання обладнання та матеріалів німецькою стороною, а також фактами прямого невиконання своїх обов'язків та умисної тяганини німецьких технічних фахівців. У радянській та російській історіографії неодноразово стверджувалося, що німці свідомо йшли на нечесну гру. Війна з Радянською Росією була практично вирішена і допомагати озброюватися майбутньому ворогові Німеччина явно не збиралася. На навмисний саботаж із боку німців вказують численні свідки та очевидці. Заступник начальника цеху Балтійського заводу Б.П.Фаворов, у книзі спогадів «На стапелях під вогнем» пише таке: «Ось так, поступово, день за днем, виконання робіт на кораблі затримувалося, планові терміни зривалися. Така тактика представників німецьких фірм, природно, наводила нас на думку, що все це робиться з певним наміром, щоб якнайбільше затримати добудову і введення крейсера в дію. Розрахунок при цьому був такий: без німців ми самі, мовляв, не впораємося з добудовою Лютцова. Йому вторить колишній старшина С.Я Прикот, який служив до липня 1941 року на кораблі котельним машиністом: «Німці недопоставили низку важливих деталей. Наприклад, стики на трубопроводах гофровані. А тиск пари там був 52 кг. На наших заводах такі стики виготовити за короткий термін було неможливо. А пара не дати! Значить, корабель без ходу. Один насос для живлення котлів не був поставлений, насос був зі старого крейсера, ми виявили, і насос відіслали назад до Німеччини. Нового так і не поставили. Отже, вони робили це навмисне». Документальні свідчення німецької сторони свідчать про протилежне. Так, наприклад, чиновник МЗС Німеччини Карл Юліус Шнуре, який курирував радянсько-німецькі економічні зв'язки, в підготовленому для свого начальства меморандумі від 15 травня 1941 року, повідомляв наступне: «Будівництво крейсера “L” у Ленінграді триває відповідно до плану, німецькі поставки приходять за розкладом »(Органи державної безпеки СРСР у Великій Вітчизняній війні.) Т.1. Напередодні. Книга 2. «1 січня – 21 червня 1941 р». Перебої, що траплялися в постачанні, німці цілком обґрунтовано пояснювали об'єктивними причинами: війною, що триває з Англією, через що виникли труднощі з матеріалами, потік яких був терміново перенаправлений на потреби фронту, і дефіцитом кваліфікованої робочої сили через масовий призов промислових робітників до армії.

Проте роботи з введення корабля в дію тривали. У носовій та кормовій вежах на штатні місця були встановлені 203 мм гармати, з Німеччини прибули 20 і 37 мм зенітні автомати, поступово вводилося в дію необхідне силове обладнання. Незважаючи на масовий від'їзд німецьких фахівців та нестачу необхідних деталей, робітники заводу та команда на чолі з капітаном 2 рангу А.Г. Вонифатьєвим докладала всіх зусиль, щоб привести крейсер у боєздатний стан. До 22 червня 1941 року крейсер перебував у 70% готовності, до цього часу над корпусом височів перший рівень надбудови, носова та кормова нижні вежі, основа ходового містка, труба та нижня частина грот-щогли. На серпень було намічено ходові випробування. "Петропавловськ" був укомплектований на 100% офіцерським складом і на 60-70% старшинами та матросами, загальна чисельність екіпажу становила близько 1000 осіб.

У ніч із 21 на 22 червня команду корабля підняли по тривозі: було оголошено про необхідність прийняти та розмістити на крейсері 50 осіб із затонулого есмінця «Гнівний». З вантажівок, що прибули, почали спускатися змучені люди, багато напівроздягнені, деякі не могли йти самі, і товариші вели їх під руки. На запитання стривожених моряків, про те, що трапилося, хтось із тих, хто знову прибув, коротко видихнув: «Війна..».

З перших днів Балтійський флот активно включився у боротьбу із загарбниками. У Ленінграді, за наказом Народного Комісара ВМФ Н.Г. Кузнєцова, 5 липня 1941 року було організовано штаб Морської оборони Ленінграда і Озерного району, командувачем призначено контр-адмірал Ф.И.Челпанов. Було вжито енергійних заходів до обладнання додаткових позицій берегових батарей, прискореного введення в дію бойових кораблів, що стоять на ремонті, формуванню загонів морської піхоти. До лав морських піхотинців влилися дві роти «петропавлівців». Старшина С.Я.Прикот згадував про це так: «Отже, вирішили крейсер законсервувати. Головний калібр приготувати для стрільби, фахівців електромеханічної частини - на фронт. І тут же у дворі зачитують: "…Список батальйону крейсера "Петропавловськ". Командир батальйону - капітан-лейтенант Сочейкін. Три кроки з ладу! Перша рота: командир роти старший інженер-лейтенант Шефер. Три кроки з ладу! Перший взвод. Командир. лейтенант Єршов!» Буквально так нам читали наказ, і так усі виходили. "Перше відділення, помкомвзводу - старшина Прикіт!" Вийшов, підвівся. Моїх матросів, підлеглих, теж зачитали. Дванадцять чоловік під моїм початком. Усі один одного знали, тож і трималися разом. З наступного дня ми ходили на завод, консервували крейсер, все олією заливали, бірки прикріплювали. А ввечері – із навчальними гвинтівками до палацу імені Кірова, до того, куди на танці ходили – на сухопутну підготовку. Це тривало до липня місяця, двадцять днів. І після цього видали: на 12 осіб відділення 2 ручні кулемети, решта всіх, крім командира відділення, отримали гвинтівки СВТ плюс гранати. У мене, як командира відділення, ППД, як на фінській». Зрозуміло, відправка висококласних фахівців, на підготовку яких флот витратив не один рік, рядовими в піхоту - верх марнотратності, проте радянське командування не мав вибору: ворог рвався до Ленінграда. На крейсері залишилися лише артилеристи і кілька моряків із різних суднових служб, необхідні підтримки життєзабезпечення судна. Поспішно монтувалася суднова електростанція, тривала доробка механізмів подачі снарядів та інші необхідні роботи для успішного артилерійського вогню. 15 серпня 1941 року на крейсері, який отримав назву «Петропавловськ», було піднято Військово-морський прапор РККФ і, відповідно до свого стану, судно включили в загін кораблів КБФ, що будуються, разом з есмінцями «Дослідний», «Строгий» і «Стройний».

Мал. Есмінець "Дослідний" веде вогонь по ворогові

Штабом оборони міста було ухвалено рішення перевести "Петропавловськ" на позицію для стрільб у район Вугільної гавані. Оскільки крейсер у відсутності високих надбудов, його вдалося відносно добре замаскувати: корпус судна «губився» серед різних берегових споруд. Корабель підвели до причалу і підключили до берегової електростанції, тому що до початку активної фази боїв за місто, до скороченого екіпажу судна вдалося повністю ввести в дію лише одну дизель-генераторну станцію.

Коли на початку вересня німці наблизилися до Ленінграда, знайшлася робота і для 203 мм знарядь крейсера. На берег завчасно були відправлені артилерійські спостерігачі, і ось 7 вересня на крейсері отримали першу цілевказівку: перед фронтом 21-ї дивізії НКВС відзначено велике скупчення німецьких військ і техніки. Знаряддя «Петропавловська» вперше відкрили вогонь, посилаючи на ворога 122 кілограмові снаряди. Німці заметушились і в паніці почали відступати. Нова мета: у районі станції Урицьк розвантажується склад із військами. Знову гаркнули круппівські гармати крейсера. Протягом кількох хвилин склад було знищено. Напевно, солдати 36-ї моторизованої дивізії Вермахта були б здивовані, дізнавшись, що розгром їм учиняє колишній німецький крейсер «Лютцов» з німецьких знарядь німецькими ж снарядами. Всього за перший тиждень боїв крейсер випустив 676 снарядів, завдавши військам 18-ї німецької армії істотних збитків, зокрема «Петропавловськ» дуже ефективно вів контрбатарейну боротьбу, його вогнем були зірвані кілька спроб німецьких військ прорвати оборону в районі залізниці. шляхи увійти до міста. Як згадував у книзі «Курсом до перемоги» Адмірал флоту Н.Г. Кузнєцов: «Дуже докучав фашистам своїм артилерійським вогнем недобудований крейсер «Петропавловськ»». 11 вересня на кораблі стався нещасний випадок: під час бойової стрільби, на 22 пострілі вибухом снаряда в каналі ствола, розірвало ствол лівої зброї вежі № 1. Під час огляду місця події, було виявлено дефект: ретельно закріплена й зафарбована німцями раковина. Умисна диверсія чи заводський шлюб? Точну відповідь навряд чи буде колись отримано. 10 вересня війська групи армій «Північ» вийшли на берег Фінської затоки, що дало їм можливість ретельніше коригувати вогонь своєї далекобійної артилерії, а польовим знаряддям наскрізь прострілювати головний водний шлях між Кронштадтом і Ленінградом - Морський канал. Розлючені успішними діями моряків «Петропавловська», німці вирішили, будь-що знищити крейсер. Настала серія повітряних нальотів, які були успішно відображені зенітниками корабля. Однак, від скинутих бомб, які хоч і не завдали «екс-Лютцову» ніякої шкоди, спалахнули портові будівлі, що прикривають його від ворожих очей, була виведена з ладу живильна берегова електропідстанція. Становище позбавленого ходу і супротивника крейсера, що знаходився тепер у прямій видимості, стало загрозливим. Командир корабля, капітан 3 рангу А. К. Павловський, терміново викликав буксири, а поки що всю ніч крейсер продовжував вести вогонь.

17 вересня важкі 210 мм гаубиці 768 моторизованого дивізіону Вермахта обрушили на нерухомий корабель перші снаряди. Комендори «Петропавловська» намагалися відповідати, проте німці чудово бачили мету та стріляли дуже точно. Практично одним з перших снарядів було виведено з ладу приміщення генераторів № 3 – останній джерело енергії, що залишилося, і судно було повністю знеструмлено. Крейсер перетворився на беззахисну мету, яку почала нещадно бити ворожа артилерія. Протягом дня "Петропавловськ" отримав понад 50 попадань снарядів різного калібру, в основному 210 мм, що цілком достатньо для потоплення практично будь-якого судна. На крейсері виникла пожежа, загасити яку через численні пошкодження в пожежних магістралях не було можливим. Через пробоїни почала надходити забортна вода. Команда спішно покинула судно, що тоне, попередньо евакуювавши всіх поранених. 19 вересня, прийнявши величезну масу води, бойовий корабель сів на ґрунт, важко навалившись на причальну стінку. Екіпаж втратив 10 людей убитими та 30 пораненими. Проте крейсер не здавався. Вночі, дотримуючись усіх запобіжних заходів, на борт піднялися члени команди, що залишилися, разом з прибулими фахівцями судноремонтного заводу № 189. Приховано ними був проведений демонтаж зенітного озброєння, вкрай необхідного для оснащення судів Ладозької військової флотилії.

Тяжке становище на фронті змусило Радянське командування ще більше скоротити екіпаж, з моряків-петропавлівців була сформована ще одна рота морської піхоти, поспіхом відправлена ​​на передову, в десант на Петергоф.

Штаб оборони міста вирішив не кидати напризволяще розстріляний крейсер, було прийнято рішення зробити роботи для підйому і буксирування його в безпечне місце. Нечисленний екіпаж та фахівці ЕПРОНу протягом року боролися за порятунок корабля. Особливо важко людям доводилося взимку: холод, голод, та ще до переднього краю німецьких військ було лише три кілометри. Помітивши найменший рух у районі вимушеної стоянки судна, німці відкривали масований артилерійсько-мінометний вогонь. Зберігаючи всі заходи світло- і шумомаскування, у затоплених приміщеннях крейсера точилася небачена боротьба. Слабенькими переносними насосами моряки-балтійці відкачували воду з відсіків, водолази загортали пробоїни зовні корпусу, механіки відновлювали трубопроводи та електропроводку. Справа пішла швидше, коли судновим фахівцям вдалося "оживити" частину корабельних насосів. І ось 10 вересня 1942 року залізна махіна завдовжки 212 і шириною 22 метри нарешті спливла. З'явилася можливість зашкодити у тій частині корпусу, яка упиралася в причал, до ранку було заведено пластир, на пробоїни встановлено цементні ящики. Почало світати, німці могли помітити, що бойовий корабель ожив і знову засипати його снарядами, тому було розпорядження відкрити кінгстони і знову притопити крейсер.

Наступну спробу повторили за кілька днів. Потужні корабельні помпи швидко відкачали майже 1600 тонн води, буксир, що непомітно підкрався, підчепив сталеву громадину і споро потяг її в Неву. Однак і тут на червонофлотців чекала невдача: за рік сильно змінився фарватер і крейсер сів на мілину. Роботи зі зняття з мілини тривали до світанку, а вранці перед очима німецьких спостерігачів знову була звична картина: крейсер, що нахилився, спокійно стояв на колишньому місці. Безмісячної ночі 17 вересня 1942 року чергова спроба порятунку судна вдалася. Вранці злякані німці побачили порожній причал, а надійно пришвартований «Петропавловськ» уже стояв біля пірсу Балтійського заводу.

У грудні 1942 року ремонт на судні було завершено, і за день до нового, 1943 року, крейсера було відбуксовано до залізної стінки Торгового порту, звідки знову відкрив вогонь по ворогові. "Петропавловськ" ввели до складу 2-ї артилерійської групи флоту, куди були також включені лінкор "Жовтнева революція", крейсера "Кіров", і "Максим Горький", а також кілька есмінців. Артилерією крейсера командував старший лейтенант Я.К.Грейс. Знаряддя бойового корабля продовжували громити ворога, допомагаючи сухопутним з'єднанням. Німецька техніка не підводила, вогонь вівся винятково точно. «КП противника на висоті 112 (на схід від Червоного Села). Два прямі попадання в бетонний дот. Знесено кут дота, зруйновано верхнє перекриття. У радіусі 100 метрів 31 воронка. Стрілянина крейсера «Петропавловськ»» - свідчить у книзі «Радянські надводні кораблі у Великій Вітчизняній війні» Г.І. Хорьків. «Петропавловськ» взяв участь у Красносільсько-Ропшинській наступальній операції, випустивши першого ж дня, 15 січня 1944 року, 250 снарядів. З 15 по 20 січня це число збільшилося до 800 за заводської гарантії «живучості» ствола в 300 пострілів. А лише за 31 обстріл по ворогові було випущено 1036 снарядів. Знаряддя покаліченого корабля не надто шкодували: на його рахунок припало близько третини проведених стрільб і випущених 2-ю артилерійською групою флоту снарядів, тим більше німці з якоїсь причини перед війною поставили чи не подвійний боєкомплект. «За повідомленнями берегових наглядових груп та наших військ дії артилерії «Петропавловська» виявилося дуже ефективним. Лише за 19 січня на рахунок крейсера-батареї записали 3 гармати, 29 автомобілів, 68 возів та 300 убитих солдатів і офіцерів противника» цитує зведення КБФ В. Кофман у книзі «Принці Кригсмаріні». Але поступово фронт віддалявся, і ведення вогню ставало все більш скрутним. Останні залпи корабель зробив 24 січня 1944 року. На цьому бойова служба "Петропавловська" закінчилася. 19 вересня 1944 року крейсер перейменували на «Таллін».

Мал. Важкий крейсер "Зейдліц" у Піллау

Після війни розглядалося кілька варіантів добудови корабля, один із яких був дуже оригінальним. 1945 року в бухті Піллау (нині Балтійськ, Калінінградська область РФ) радянськими військами був захоплений підірваний німцями «однокласник» «Лютцова» крейсер «Зейдліц». З'явилася можливість, використовуючи один корабель як «склад запчастин» довести розпочату 5 років тому справу до логічного кінця. Однак, розглянувши всі варіанти, командування ВМФ вважало витрати на відновлення іноземного і морально застарілого крейсера надмірними. До того ж гібридна силова установка, що стояла на даному типі суден, виявилася складною в експлуатації та ремонті, та не відповідала вимогам повоєнного вітчизняного суднобудування.

Після війни «Таллін» став використовуватися як несамохідне учбове судно до 11 березня 1953 року, коли його в черговий раз перейменували на «Дніпро». Крейсер перетворили на плавучу казарму, в якій проживали екіпажі військових кораблів, що ремонтувалися в ленінградських доках. Чергова хвиля перейменувань не забарилася, 27 грудня 1956 року колишнє бойове судно отримало найменування ПКЗ-112.
3 квітня 1958 року колишнього «Лютцова» було виключено зі списків флоту.

У деяких роботах сучасних авторів з цієї теми часто зустрічається осуд уряду СРСР за закупівлю недобудованого крейсера, мовляв, ціна занадто висока, а на витрачену валюту можна було купити або побудувати щось потрібніше. Ця думка показує лише одне: поверхове знання ними реалій початку війни. У 30-ті роки за злим наміром або за некомпетентністю, нині записаний у «безневинні жертви сталінських репресій» маршал Тухачевський, який безпосередньо відповідав за озброєння, вольовим рішенням зосередив зусилля КБ і направив засоби та потужності збройних заводів на втілення різних фантастичних ідей типу зенітки» або авіагармати калібром під 250 мм. Розвиток далекобійної артилерії їм було зупинено, і до початку війни СРСР підійшов з ліченими одиницями польових гармат, що стріляли на відстань понад 30 км. Артилерійські системи, що були тоді у складі Ленінградського фронту, мали максимальну дальність стрільби 20-25 км, штатні німецькі знаряддя піхотних та моторизованих дивізій впевнено вражали цілі на 25-30 км. Виходило, що німці могли абсолютно безкарно зрівняти місто із землею діями однієї артилерії. Однак вийшло так, що заблокований у вересні 1941 року в Маркізовій калюжі флот виявився рятівником Ленінграда: наприклад, гармати лінкорів дореволюційної споруди могли надіслати важкий снаряд на дистанцію до 44 км. Восьмидюймівки "Лютцова" стріляли на 33,5 км, що дозволяло ефективно вести контрбатарейну боротьбу проти будь-якого типу німецьких гармат. За війну крейсер випустив по ворогові снарядів більше, ніж будь-який інший корабель Балтійського флоту, зберігши цим багато тисяч, які мають грошового еквівалента життів радянських солдатів і мирних жителів героїчного міста Неві.

Ctrl Enter

Помітили ош Ы бку Перейдіть до тексту та натисніть Ctrl+Enter

"Лютцов"

Останній із закладених німецьких важких крейсерів чекала найдивніша доля. Після спуску на воду, що відбувся через 2 роки після закладки, 1 липня 1939 його добудова значно сповільнилася. Причиною став брак робочої сили і перші збої дотепер працювала як годинник німецької промисловості. З великими затримками надійшли лопатки для турбін, що уповільнило встановлення всіх основних механізмів. Але долю корабля вирішила не техніка, а політика. 23 серпня 1939 року Німеччина та Радянський Союз підписали пакт про ненапад, який передбачав, зокрема, інтенсивний економічний обмін. СРСР постачав велику кількість продовольства та сировини, збираючись у відповідь отримати сучасну військову техніку. Відповідно до цілком розумних міркувань Сталіна: "Корабель, куплений у передбачуваного противника, дорівнює двом: на один більше у нас і на один менше у ворога", особлива увага приділялася спробам закупити великі бойові кораблі. Дебатувалися чи не всі одиниці німецького флоту, проте реально німцям довелося поступитися лише одним - "Лютцова". Вибір цей ще раз показує, що важкі крейсера становили найменший інтерес для Гітлера, вже втягнутого у війну з сильними морськими противниками і втратив надію досягти морського паритету з Британією в традиційних збалансованих флотах. Так що втрата корабля, не надто придатного для індивідуальних рейдерських дій внаслідок своєї енергетичної установки, не могла сильно позначитися на планах німецького флоту, який явно нездатний на пряме зіткнення в бою з англійською. З іншого боку, СРСР отримував один із найсучасніших і досконалих у технічному відношенні крейсерів, хоча й у незакінченому стані.

11 лютого 1940 року відбулося підписання угоди про закупівлю "Лютцова". За 104 млн. рейхсмарок СРСР отримував корабель, закінчений по верхню палубу, що мав частину надбудов та містка, а також дві нижні вежі головного калібру (втім, знаряддя були встановлені лише в носовій). На цьому, власне, закінчується історія німецького важкого крейсера "Лютцов" і починається історія радянського бойового судна, яке спочатку отримало позначення "проект 53", а з 25 вересня і назва "Петропавловськ". Історія ця заслуговує на окрему книгу. Коротко відзначимо лише найважливіші моменти. 15 квітня "купівля" за допомогою буксирів залишила верф "Дешимаг" і 31 травня була відбуксована до Ленінграда, на Балтійський завод. Для продовження робіт разом із кораблем прибула ціла делегація у складі 70 інженерів та техніків, під керівництвом інженер-контр-адмірала Фейге. Далі розпочалася гра з нечесними намірами. За німецько-радянськими планами передбачалося ввести "Петропавловськ" до 1942 року, проте вже восени роботи помітно сповільнилися - з вини німецької сторони. Війну з Радянським Союзом вже було вирішено, і посилювати противника німці не хотіли. Постачання спочатку затягувалося, а потім зовсім припинилося. Пояснення німецького уряду полягали в численних посиланнях на труднощі у зв'язку з війною з Англією та Францією. Навесні 1941 року контр-адмірал Фейге вирушив до Німеччини у "відпустку через хворобу", з якої вже не повернувся. Потім стали їхати інші фахівці; останній із них залишив Радянський Союз 21 червня, лише за кілька годин до німецького нападу. Не дивно, що до початку Великої Вітчизняної війни важкий крейсер знаходився лише в 70% готовності, причому була відсутня більшість обладнання. Знаряддя були тільки у поставлених разом з кораблем носової та кормової знижених веж; крім того, з Німеччини прибуло кілька легких зеніток (встановлено 1 спарена 37-мм установка та вісім 20-мм автоматів). Проте, робітники заводу та команда на чолі з капітаном 2 рангу А.Г.Ваніфатером докладали всіх зусиль, щоб привести крейсер хоча б у умовно боєздатний стан. 15 серпня на "Петропавловську" було піднято військово-морський прапор і він вступив до складу радянського флоту. Відповідно до свого стану крейсер включили до загону військових кораблів КБФ, що знову будуються. До цього часу над корпусом височів перший рівень надбудови, основа носового та кормового містків, труба та тимчасова нижня частина задньої щогли.

Коли супротивник наблизився до Ленінграда, знайшлася робота для 8-дюймовок нової одиниці. 7 вересня "Петропавловськ" вперше відкрив вогонь з німецьких військ. Очевидно, німці вважали свого часу, що снаряди без гармат не надто небезпечні, і поставили весь боєкомплект, завдавши собі подвійного удару, скоротивши резерв боєзапасу для своїх важких крейсерів і давши можливість вести стрілянину з чотирьох знарядь радянського корабля практично без обмежень. Лише протягом першого тижня з моменту підключення "Петропавловська" до дій проти військ він випустив 676 снарядів. Проте 17 вересня снаряд із німецької батареї потрапив у корпус і вивів з ладу єдине джерело енергії крейсера – приміщення генераторів №3. Команді довелося не лише перервати стрілянину; вона виявилася безпорадною проти вогню від подальших влучень, оскільки припинилася подача води до пожежних магістралей. Протягом нещасного дня 17 вересня безпорадний корабель отримав близько 50 попадань снарядами різних калібрів. До корпусу надійшло багато води та 19 серпня крейсер сів на фунт. Від перекидання його вберегла лише стінка набережної, на яку "Петропавловськ" навалився бортом. Команда втратила 30 людей, зокрема 10 убитими.

У повністю небоєздатному стані "Петропавловськ" простояв рік. Тільки 10 вересня наступного 1942 вдалося повністю відновити водонепроникність корпусу, і вночі з 16 на 17 вересня ввести його в док Балтійського заводу. Роботи тривали протягом усього наступного року, і вже в 1944 році знову заговорили три 203-мм зброї, що залишилися (ліва гармата в носовій вежі була повністю виведена з ладу в 1941-му). Крейсер взяв участь у Красносільсько-Ропшинській наступальній операції, випустивши за 31 обстріл 1036 снарядів. На остаточному введенні його до ладу поставили хрест, тож заощадження знарядь і боєзапасу вже не мало жодного сенсу. 1 вересня "Петропавловськ" перейменували на "Таллін". Війна добігала кінця, але в долі багатостраждального корабля жодних змін не відбувалося. Після перемоги з'явилася принципова можливість завершити розпочату п'ять років тому справу, оскільки радянські кораблебудівники отримали у свої руки пошкоджений та недобудований "Зейдліц". Однак розсудливість переважила і чужорідний, вже застарілий крейсер так і не добудовувався. Його деякий час використовували як несамохідне учбове судно, а потім - плавучу казарму (11 березня 1953 року перейменовано на "Дніпро", а 27 грудня 1956-го отримав позначення "ПКЗ-112").

3 квітня 1958 року колишній "Лютцов" виключили зі списків флоту і відбуксували на корабельний "цвинтар" у Кронштадті, де протягом 1959-1960 років його розібрали на метал.