Ветеринарний лікар Лев Миколайович Волов, визначаючи доньку Агнію до московського хореографічного училища, напевно, мріяв про її блискучу артистичну кар'єру. Училище було успішно закінчено, але балериною Агнія так і не стала. На той час її захопила література.
У 1925 році дев'ятнадцятирічної дівчиною вона вперше переступила поріг Держвидаву. Редактор, швидко переглянувши її вірші, направив Агнію у відділ дитячої літератури. Так, можна сказати, з'явився новий дитячий поет.
Агнію Барто (це прізвище першого чоловіка - Павла Барто) якось відразу помітили. Її книги, починаючи з найпершої («Китайчонок Ван Лі», 1925), завжди знаходили своїх читачів і доброзичливих критиків. Колись деякі з них (критиків) навіть закликали С.Я.Маршака, вже відомого тоді поета, навчатися у молодої письменниці-початківці. Минув час і все розставило на свої місця, а Самуїл Якович Маршак та Агнія Львівна Барто довгі роки разом працювали над створенням радянської дитячої літератури.
Темпераментна, стрімка, яскрава Агнія Барто встигала завжди і всюди. Вона писала вірші, п'єси, сценарії фільмів. Вона перекладала. Вона зустрічалася з читачами у школах, дитячих садках, інтернатах, бібліотеках. Вона виступала на різних письменницьких і зовсім не письменницьких конференціях і з'їздах. Вона сколосила всю Європу (серед цих поїздок майже легендарна - в палаючу Іспанію 1937 року).
Популярність Агнії Барто зростала стрімко. І не лише у нас. Один із прикладів її міжнародної популярності особливо вражає. У гітлерівській Німеччині, коли фашисти влаштовували моторошні аутодафе, спалюючи книги неугодних авторів, на одному з таких багать разом з томами Гейне та Шіллера згоріла тоненька книжечка Агнії Барто «Братишки».
«Братики», як і багато інших віршів (назвемо лише деякі - «По доріжці, бульваром», «Червоношкірі», «Твоє свято») - яскравий приклад «серцевої громадянськості», за яку так рятувала свого часу Агнія Львівна. Втім, як подібні твори визначали її творчість.
Найяскравіше талант поета виявився у веселих віршах. Барто чудово розуміла, що сміх - найкоротша доріжка до серця людини, особливо маленької. І ніколи не втрачала нагоди скористатися нею. Весела простота і свіжість її віршів змушує навіть найсерйозніших і похмурих читачів хоча б на якийсь час забути свою серйозність.
Та й як не посміхнутися, читаючи сповідь великого страждальця, який заради покупки сніговика готовий зазнати будь-яких мук:

…Або слухаючи Ліду, про яку цей нестерпний Вовка розпускає чутки, ніби вона бовтанка. Хоча балакати їй коли?
...Або зустрівши непохитного Льошеньку, якого ніхто не може умовити зробити ласку: вивчити, нарешті, таблицю множення.
Смішно - і смієшся, частенько не помічаючи, що смієшся над собою. Така властивість колючих рядків Агнії Барто, яка, навіть жартуючи з своїх героїв, їх любить і розуміє. Так само вона завжди любила і розуміла своїх читачів. І ті платили їй взаємністю. Рідко зустрінеш у нас людину, яка з колиски не пам'ятала б і не любила такі прості і такі рідні рядки:

Ірина Казюлькіна

ТВОРИ А.Л.БАРТО

ЗБИРАННЯ СПОЛУКІВ: У 3 т. - М.: Дит. літ., 1994. - (Б-ка світовий літ. Для дітей).
Ці збори творів адресовані юним читачам і включають твори Агнії Барто, які вона написала саме для них: вірші, поеми, пісні, кінокомедії.

ЗБИРАННЯ ВИГЛЯДІВ: У 4 т. - М.: Худож. літ., 1981-1984.
А це зібрання творів цікавіше дорослим. Тут поруч із дитячими віршами представлена ​​драматургія А.Барто та її проза. Перший том склали «Щоденники письменника» та книга «Знайти людину».

- Вірші для найменших -

БУЛО У БАБУСКИ СОРОК ОНУЧАТ / Худож. В. Чижиков. – М.: Дрофа, 2002. – 77 с.: іл. - (Малює Віктор Чижиков).

ВОВКА - ДОБРА ДУША / Худож. В. Чижиков. - М: АСТ: Астрель, 2005. - 41 с.: іл.

ДІВЧИНКА-РІВУШКА: Вірші / А.Барто, П.Барто; Художня. О.Каневський. - М: Дит. літ., 1990. – 17 с.: іл.

Іграшки: Вірші / Худож. Б.Тржемецький. – М.: ОНІКС: Центр загальнолюдських цінностей, 2006. – 61 с.: іл. - (Б-ка дет. Класики).
Одне з останніх видань «Іграшок», яке привабило нас виключно назвою видавництва – «Центр загальнолюдських цінностей». Без зайвих слів воно дає уявлення про справжнє значення цих віршованих мініатюр.
Крихітні вірші для крихітних читачів виходили в нашій країні багато і часто. Щоб уточнити, на які видання «Іграшок» варто звернути особливу увагу, загляньте .

ВЕДМЕЖЕННЯ-НЕВЕЖА: Вірші / Худож. В.Сутєєв. - М: Росмен-Ліга, 1996. - 8 с.: іл. - (Веселі історії у картинках).

Я РОСТУ / Худож. В.Гальдяєв. - М: Будинок, 1998. - 104 с.: іл.

- Для старших хлопців -

ДІТЯМ: Вірші / Худож. Ю.Молоканов. - М: Планета дитинства: Малюк, 1998. - 240 с.: іл.

ОБРАНІ Вірші / Передисл. С.Михалкова; Художня. Ю.Молоканов. - М: Планета дитинства: Прем'єра, 1999. - 558 с.: іл. - (Всесвітня дит. б-ка).

Вірші дітям / Вступ. ст. В.Смирновий; Комент. Є.Таратути; Художня. М.Мітуріч. - М: Дит. літ., 1997. – 560 с.: іл. - (Б-ка світовий літ. Для дітей).
Ці три збірки збудовані однаково. Вони вірші Агнії Барто розташовані за циклами: «Вовка - добра душа», «Всі навчаються», «Звенигород», «Я росту» тощо.

ЛІНОК З БУКЕТОМ: Вірші / Мал. О.Каневського. - М: Дит. літ., 1984. – 95 с.: іл.
Веселі вірші про школярів.

ПЕРЕКЛАДИ З ДИТЯЧОГО / Мал. дітей. - М: Дит. літ., 1985. – 95 с.: іл. - (Шк. б-ка).
З Болгарії, Ісландії, Японії, Греції, словом, звідусіль, де була А.Барто, вона привозила дитячі вірші. Так народилася ця книжка. Звичайно, Барто не знала всіх мов, якими творили «невеликі поети»(так вона називала маленьких авторів), зате вона чудово розуміла їхню спільну мову - «мова Дитинства». А тому й стала їхнім перекладачем.

ТВОЇ Вірші / Мал. В.Горяєва. - М: Дит. літ., 1983. – 383 с.: іл.
«Нехай Твої вірші супроводжують тобі і маленькому, і в шкільні роки, і на порозі юності. Нехай вони ростуть разом із тобою...»- Так написала Агнія Барто, відкриваючи цю книгу, яка і справді буде цікава будь-кому, незалежно від віку. Хоча збірка вийшла понад двадцять років тому, вона так добре і з такою любов'ю «зроблена» художником В.Горяєвим, що її просто гріх не згадати.

- Проза -

ЗАПИСКИ ДИТЯЧОГО ПОЕТУ. – М.: Омега, 2006. – 400 с.
Життя рідкісної людини буває таким насиченим і різноманітним, як у А.Барто. Тому «Записки дитячого поета» виходять далеко за межі дитячої поезії. Канвою їм послужили щоденники 1974 року. А основним змістом стали спогади Агнії Львівни про зустрічі з різними людьми (письменниками, громадськими діячами, випадковими знайомими), дорожні нотатки (вона об'їздила півсвіту, у тому числі як член «IBBY» - Міжнародної Ради з дитячої книги), роздуми на абстрактні морально-моральні та цілком конкретні професійні теми.

ЗНАЙТИ ЛЮДИНИ. – М.: Герої Вітчизни, 2005. – 298 с.: іл.
1964 року на радіостанції «Маяк» уперше прозвучали позивні передачі «Знайти людину». Її провідна Агнія Барто допомагала родичам, розлученим війною, знайти одне одного. Ті, хто писав листи Агнії Львівні на передачу (а таких листів приходило до двохсот щодня), не могли звернутися з офіційними запитами ні до міліції, ні до Червоного Хреста, бо найчастіше не знали ні своїх справжніх імен, ні місць народження. Все, що вони мали, - це уривки дитячих спогадів. Здавалося б, чим вони могли допомогти у пошуках? Проте саме за цими незначними прикметами дитинства рідні стали знаходити одне одного. За дев'ять років свого існування в радіоефірі передача допомогла возз'єднатися 927 сім'ям. Книгу, яку Барто написала за матеріалами цих дев'ятирічних пошуків, так і назвала - «Знайти людину».

Ірина Казюлькіна

ЛІТЕРАТУРА ПРО ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ А.Л.БАРТО

Барто А. Трохи себе // Барто А. Собр. тв.: У 4 т. - М: Худож. літ, 1984. – Т. 4. – С. 396-410.
Цю невелику автобіографію Агнії Львівни Барто можна знайти і в інших виданнях. Наприклад:
Вголос про себе. - М: Дит. літ., 1975. – С. 22-33.
Лауреати Росії. - М: Сучасник, 1976. - С. 28-42.
Радянські письменники: Автобіографії: Т. 4. - М: Худож. літ., 1972. – С. 37-45.

Баруздін С. Про Агнію Барто // Баруздін С. Нотатки про дитячу літературу. - М: Дит. літ., 1975. – С. 128-135.

Бігак Б. Від усмішки до сарказму// Бегак Б. Складна простота. - М: Дит. літ., 1980. – С. 133-142.

Життя та творчість Агнії Барто: Зб. - М: Дит. літ., 1989. – 336 с.: іл.

Михалков З. Добре покликання // Михалков З. Моя професія. - М: Рад. Росія, 1974. – С. 208-211.

Мотяшов І. А. Л. Барто // Дит. енциклопедія: У 12 т.: Т. 11. - М: Педагогіка, 1976. - С. 279-280.

Мотяшов І. Прийшли з двохтисячного року // Мотяшов І. Обране. - М: Дит. літ., 1988. – С. 187-216.

Разумневич В. Посміхнись на щастя: Про книги Агнії Барто // Разумневич В. Всім дітям ровесники. - М: Дит. літ., 1980. – С. 85-117.

Сивоконь С. Серцева громадянськість // Сивоконь С. Уроки дитячої класики. - М: Дит. літ., 1990. – С. 240-257.

Смірнова В. Агнія Барто та її вірші для дітей // Смірнова В. Про дітей та для дітей. - М: Дит. літ., 1967. – С. 376-397.

Смирнова У. Про творчість Агнії Барто // Барто А. Вірші дітям. - М: Дит. літ., 1981. – С. 6-14.

Соловйов Б., Мотяшов І. Агнія Барто: Нарис творчості. - М: Дит. літ., 1979. – 318 с.: іл.

Таратута Є. Подруга днів моїх суворих // Таратута Є. Дорогоцінні автографи. - М: Рад. письменник, 1986. – С. 136-165.

Шкловський В. Про гру, мрію та поезії // Шкловський В. Старе та нове. - М: Дит. літ., 1966. – С. 90-95.

І.К.

ЕКРАНІЗАЦІЇ ВИРОБІВ А.Л.БАРТО

- ХУДОЖНІ ФІЛЬМИ -

Альоша Птіцин виробляє характер: Кінокомедія. Сцен. О.Барто. реж. О.Гранік. Комп. О.Каравайчук. СРСР, 1953. У ролях: Вітя Каргопольцев, О.Пижова, В.Сперантова, Наташа Полінковська та ін.

10 000 хлопчиків. Сцен. О.Барто. реж. Б.Бунєєв, І.Окада. СРСР, 1961.

Шукаю людину. Сцен. О.Барто. реж. М.Богін. Комп. Є.Крилатов. СРСР, 1973. У ролях: О.Жаков, Н.Гундарьова, Л.Ахеджакова та ін.

Підкидьок: Кінокомедія. Сцен. О.Барто, Р.Зеленої. реж. Т.Лукашевич. Комп. Н.Крюков. СРСР, 1940. У ролях: Вероніка Лебедєва, Ф.Раневська, П.Репнін, О.Жизньова, Р.Зелена, Р.Плятт та ін.

Слон і мотузочка. Сцен. О.Барто. реж. І.Фрез. Комп. Л.Шварц. СРСР, 1945. У ролях: Наташа Защипіна, Ф.Раневська, Р.Плятт та ін.

Чорне кошеня (з кіноальманаху «Від семи до дванадцяти). Сцен. О.Барто. реж. Х. Бакаєв, Є. Сташевська, Ю. Фрідман. Комп. Г. Фіртіч. СРСР, 1965. У ролях: З.Федорова, О.Даль та ін.

- МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНІ ФІЛЬМИ -

Чарівна лопата. реж. Н.Лернер. СРСР, 1984.

Дві ілюстрації. реж. Е.Туганов. СРСР, 1962.
Один із двох сюжетів цього мультфільму – «Дівчинка-ревівка».

Ми з Тамарою. реж. Д.Вдовіченко, В.Ожегін. Росія, 2003.

Снігур. реж. І.Ковалевська. СРСР, 1983.

І.К.

Барто О.Л. Іграшки

Найперші дитячі іграшки – брязкальця. Збірка Агнії Львівни Барто – це і є брязкальце, лише віршоване. Якщо звичайні іграшки вчать малюків розрізняти форму і колір предметів, то «малі» вірші А.Барто дозволяють їм зробити перші кроки у світі почуттів, образів та слів.
Ліричні мініатюри для малюків, вперше видані 1936 року, розійшлися за минулі роки та десятиліття мільйонами книжок із картинками. Ностальгію бабусь та дідусів «підживлять» малюнки К.Кузнєцова. Мами та тата згадають, мабуть, коханого В.Чижикова. А діти?.. Що віддадуть перевагу вони?

Барто О.Л. Іграшки: Вірші / Худож. Б.Тржемецький. – М.: ОНІКС, 2007. – 47 с.: іл. - (Малишкіна книжка).

Барто О.Л. Іграшки / Мал. Е.Булатова та О.Васильєва. - М: Планета дитинства: Малюк, 1999. - 8 с.: іл.

Барто О.Л. Іграшки / Худож. Г. Макавеєва. – М.: Євразійський регіон, 1996. – 8 с.: іл. - (Моя улюблена книжка).

Барто О.Л. Іграшки / Худож. Е. Монін. - М: Дит. літ., 1996. – 14 с.: іл. - (Для маленьких).

Барто О.Л. Іграшки: Книжка-іграшка / Худож. Ю.Молоканов. - М: Малюк, 1992. - 16 с.: іл.

Барто О.Л. Іграшки / Мал. К.Кузнєцова. - М: Дит. літ., 1980. -16 с.: іл.

Барто О.Л. Іде бичок, хитається: Книжка-панорамка / Іл. Е. Васильєва. - М: РОСМЕН, 2000. - 11 с.: іл.

Барто О.Л. Іде бичок, хитається / Мал. В. Чижикова. - М: Самовар: Поліграфресурси, 1996. - 79 с.: іл. - (У гостях у Віктора Чижикова).

Барто О.Л. Вірші для найменших / Мал. В. Чижикова. – М.: Астрель: АСТ, 2007. – 80 с.: іл. – (Планета дитинства).

Барто О.Л. Я зростаю: Вірші / Мал. А.Єлісєєва. – М.: Дрофа-плюс, 2006. – 64 с.: іл.

Ірина Казюлькіна

АГНІЯ БАРТО: «ЗНАЙТИ ЛЮДИНИ»

У 1947 році Агнія Барто написала поему «Звенигород» - бадьорі вірші про повоєнний дитячий будинок, який зібрав «тридцять братів і сестер», «тридцять юних громадян». Один із дорослих читачів нарікав, що рядки про трирічну Льольку, яка не вміє згадувати, несправедливі. Йому також було три роки. Він пам'ятає, як загубився на залізничній станції під час бомбардування. Потім надійшов лист від жінки: вона висловлювала надію, що втрачена у війну донька виросла серед добрих людей, як діти з «Звенигорода». Агнія Львівна звернулася до розшуку, і – на щастя – доньку цієї жінки, вже вісімнадцятирічна, виявили. З'явилися повідомлення у пресі: поезія поєднала сім'ю! «Поезія плюс міліція», – казала Агнія Львівна.
Один за одним вона почала отримувати листи від тих, кому важко, майже неможливо було допомогти. І не можна було відмовити у допомозі. Багато людей, які потрапили в дитячі будинки зовсім маленькими, розгубленими і зляканими, не знали свого справжнього імені, віку, місця народження, а батьки не знали, з яким ім'ям та прізвищем живуть, якщо живі, їхні діти. Офіційний розшук тут був безсилим.
Так виникла найправильніша ідея - робити радіопередачу. Адже радіо тоді було найнароднішим засобом масової інформації. Хто, якщо не батьки, брати і сестри, могли впізнати своїх дорослих синів та дочок, сестер та братів за їхніми дитячими спогадами?
Згадували війну і дуже коротке життя до неї.
«У нас над ліжком висів великий килим, на якому були виткані страшні пики, і я їх дуже боявся».
«Ми пішли з мамою в ліс малиною і зустріли ведмедя, а коли я тікала, то втратила нову туфель».
«Батько працював муляром. Коли він мене цілував, то колов вусами. У нас у будинку мешкала морська свинка. Якось уночі батько ловив її сачком».
«Батько прийшов прощатися, я сховалася під стіл, але мене звідти витягли. Батько був одягнений у блакитну гімнастерку з літаками… величезний кульок яблук (червоних, великих) він приніс мені… Їхали вантажівкою, я міцно тримала в руках іграшку, корову».
Дев'ять років, з 1965 по 1974, Агнія Барто вела на «Маяку» передачу «Знайти людину». Передача тривала щомісяця. За двадцять п'ять хвилин Агнія Львівна розповідала про тринадцять-п'ятнадцять долі. Крім того, виходив Бюлетень розшуку рідних за неповними точними даними. Щодня Радіокомітет отримував півтори сотні листів. Агнія Львівна та її помічники, співробітники та добровольці, читали їх та розкладали по папках та великим конвертам: «На чергу», «Зовсім мало спогадів», "Данних нема"…
Які історії і з яких причин не звучали в ефірі, ми не дізнаємось. Але можемо прочитати ті, що вибрано для книги «Знайти людину», написану за матеріалами передачі і вперше опублікованою в 1968 році в журналі «Прапор».
З листа Віти Поліщук: «…Я втратила рідного батька, матір, меншу сестру та брата. За паспортом я рахуюсь 1939 року народження, це так у дитячому будинку встановили лікарі. Але точно я так і не знаю скільки мені років і де я народилася і жила. Але я добре знаю, що справжнє моє ім'я Бела...»
Неллі Невідома: «…Ніч, гул літаків… Пам'ятаю жінку, на одній руці у неї грудна дитина, в іншій важкий мішок з речами… Ми біжимо кудись, продираючись у натовпі, я тримаюся за її спідницю, а поряд зі мною біжать два хлопчики, одного з них, здається, звуть Роман».
Леонід Іванов: «…Я пам'ятаю, як опинився в дитячому будинку Пскова, як почалася повітряна тривога, і поруч із дитячим будинком вибухнула якась будівля, і нас відвели в бомбосховища… Після нас привезли до селища Долматове, де я виховувався та навчався. Тут мені дали прізвище Іванов Леонід Олександрович. Я вас дуже прошу встановити прізвище моє та батьків…»
Ця людина так нічого і не дізналася про свою сім'ю. А Неллі Невідома виявилася Мері Ферштер з Феодосії, батьки впевнено визнали дочку за її спогадами і дитячою фотографії, що дивом збереглася. Віта (Бела) Поліщук знайшла рідну сестру Аллу.
Деколи пошуки тривали роками. Іноді рідні перебували за лічені дні. Були помилки та сумніви. Одні люди отримували надію і невдовзі втрачали її. Інші зустрічали родичів, але тяжко сходилися з ними. Треті (у книзі, звичайно, їх більше) знаходили сім'ю, ім'я, малу батьківщину – заради цього варто було працювати, вникаючи в чуже горе і відсунувши вірші убік.
Тамара: «Виявилося, у мене дуже багато рідних, навіть є прабабуся і прадідусь. Я вже побувала у двох рідних сестер, але ще не була у рідного дядька та рідної тітки…»
Таїсія Опанасівна: «Все говорить за те, що Октябріна та Галина Царькови – це мої дочки, яких я стільки років розшукую».
Навіть так бувало. Петро Павлович Родіонов: «Завдяки вашим думкам я зміг через стільки років сам знайти свого батька, трьох братів, двох сестер та інших близьких мені людей – близько 50 людей».
"Знайти людину" - книга радянського письменника, показово і, напевно, щиро ратує за «нову моральність», обуреного жагою наживи у буржуазному суспільстві та політикою капіталістичних країн. Чи ця книга цікава з літературознавчої точки зору: ні продуманої організації матеріалу, ні авторської свободи, ні словесного мистецтва тут, строго кажучи, немає. І не треба. За час існування радіопередачі об'єдналися 927 сімей, розлучених у роки Великої Вітчизняної війни. Книга - свідчення багаторічних пошуків і переживань, зведення справжніх (відібраних, скорочених, але справжніх) листів про втрачених у війну дітей, про повоєнні поневіряння дітей та батьків.
У 1974 році Агнія Барто відзначила: «Ніяк я не припускала, що передача житиме так довго, адже почалася вона через двадцять років після Перемоги. Думала: рік-два – і спогади підуть на спад. Вони й стали тьмяніти, але не через рік-два, а лише на дев'ятому році пошуків».
Минуло шістдесят п'ять років після Перемоги. Свої історії, подібні до тих, що описані в книзі «Знайти людину», люди все ще розповідають один одному в нашій країні та в інших країнах, що брали участь у тій війні. Навіть якщо вони вже не пам'ятають, на якій руці у сестри чи брата була родимка, і чи був шрам на колінці, - все одно хоча б трохи, але сподіваються щось дізнатися, нарешті, про кревних родичів.

Барто А. Л. Знайти людину. - Москва: Радянський письменник, 1969. – 296 с.
Барто А. Л. Знайти людину // Барто А. Л. Зібрання творів: в 4 т. - Москва: Художня література, 1981-1984. – Т. 1. – С. 23-242.
Барто А. Л. Знайти людину. – Москва: Герої Вітчизни, 2005. – 298 с.

У 1973 році режисер Михайло Богін за сценарієм Агнії Барто зняв художній фільм «Шукаю людину».

У книзі А.Барто «Записки дитячого поета» (1979) передачі та книзі «Знайти людину» присвячено розділ «Післямова до дев'яти років життя». Тут Агнія Львівна зокрема розповідає, що їй довелося затримати верстку першого видання, бо один із розшуків, описаний як безуспішний, несподівано закінчився радістю зустрічі.

Агнія Львівна Барто з'явилася на світ у Москві 17 лютого 1906 року. За деякими даними, під час народження дівчинку звали Гетель Лейбовна Волова. Агнія народилася в освіченій сім'ї єврейського походження. Її батьком став Лев Миколайович Волов, ветеринарний лікар, та Марія Іллівна Волова (у дівоцтві Блох), яка після народження дочки зайнялася домашнім господарством.

Батько дівчинки дуже любив байки Крилова і змалку своєї дочки регулярно читав їй їх на ніч. Він же вчив маленьку доньку читати, за книгою. Батько Агнії дуже любив твори класика російської літератури, тому на перший день народження подарував своїй дочці книгу під назвою «Як живе і працює Лев Миколайович Толстой».

Ще ранньому дитинстві Агнія почала писати вірші. Як згодом визнавалася сама поетеса, у перших класах гімназії вона віддала данину любовній тематиці: списала не один лист наївними віршованими розповідями про «закохані маркізи та пажі». Втім, складати віршики про важких красунь та їх палких коханих дівчинці досить швидко набридло, і поступово подібні вірші в її зошитах змінилися сміливими епіграмами на подруг і вчителів.

Як і всі діти з інтелігентних сімей тих часів, Барто навчалася німецької та французької мов, ходила до престижної гімназії. Крім того, вона вступила до хореографічного училища, маючи намір стати балериною. При цьому фінансове становище єврейської сім'ї, та ще й за умов Жовтневої революції, залишало бажати кращого. Тому в 15 років Агнія підробила документи, збільшивши свій вік на рік, і пішла продавцем у магазин «Одяг» (його співробітникам видавали оселедці, з яких можна було варити суп).

Творча кар'єра

Якось хореографічне училище, в якому займалася Агнія Барто, відвідав нарком освіти Анатолій Луначарський. Він прийшов на випускні заліки вихованців училища і, крім іншого, почув, як молода поетеса під акомпанемент музики зачитувала вельми значний за розмірами вірш «Похоронний марш» свого твору. Хоча твір був зовсім не гумористичним, Луначарський насилу втримався від сміху і впевнено заявив, що дівчина писатиме прекрасні, веселі та радісні вірші.

У 1924 році Агнія Львівна завершила навчання у хореографічному училищі та успішно вступила до балетної трупи. Проте побудувати успішну кар'єру на сцені їй все ж таки не вдалося: трупа емігрувала, а батько Агнії не погодився відпустити її з Москви.

Свої перші твори поетеса понесла до Держвидаву у 1925 році. «Ведмедик-злодюжка» та «Китайчоня Ван Лі» сподобалися видавництву, і вірші були опубліковані. Далі були збірки віршів «Іграшки», «Братишки», «Хлопчик навпаки», «Снігур», «Бовтуха» та багато інших.

Твори молодої поетеси досить швидко забезпечили їй велику популярність серед радянських читачів. Вона була прихильницею небилиць, а створювала гумористичні і сатиричні образи, висміювала людські недоліки. Її вірші читалися не як занудні нотації, бо як забавні дражнилки, і завдяки цьому вони були набагато ближчими дітям, ніж твори багатьох інших дитячих поетів початку 20-го століття.

При цьому Агнія Львівна завжди залишалася дуже скромною та сором'язливою людиною. Так, вона була божевільна, але при першій зустрічі з ним навіть не посміла відкрити рота. Втім, згодом розмова про дитячу поезію у Барто і Маяковського все ж таки відбулася, і Агнія багато почерпнула з нього для своєї майбутньої творчості. А коли один із віршів Агнії прослухав, вона заявила, що його написав п'ятирічний хлопчик. Не менш хвилюючою для письменниці стала і розмова з .

Як у молодості, так і в зріліші роки Агнія Львівна вирізнялася своєрідним лінгвістичним перфекціонізмом. Якось вона вирушила на книжковий конгрес, який проводився у Бразилії. Їй належало виступити з доповіддю, причому перекладеною англійською мовою. Тим не менш, Барто багаторазово змінювала текст російськомовної версії свого виступу, чим мало не звела з розуму перекладача.

У воєнні роки Агнія Барто разом із сім'єю була евакуйована до Свердловська. Вона багато виступала по радіо, друкувала військові статті, нариси та вірші у газетах. У 1940-х роках у неї виник задум твору про юних підлітків, які невпинно працюють на оборонних заводах у численних верстатів. Щоб опанувати тему, вона навіть опанувала професію токаря, і в 1943 році написала довгоочікуваний твір «Йде учень».

Післявоєнний період

Після війни поетеса часто відвідувала дитячі будинки, спілкувалася з сиротами, читала свої вірші, над деякими дитячими будинками навіть шефствовала. У 1947 році Агнія Барто опублікувала одне з психологічних важких своїх творів – поему «Звенигород», присвячену численним дітям, у яких війна забрала батьків.

Після публікації «Звенигорода» їй написала жінка з Караганди, яка втратила доньку у воєнні роки. Вона попросила Агнію Львівну допомогти її знайти. Поетеса віднесла листа до організації, яка займалася пошуками людей, і диво відбулося: мати і дочка знайшли один одного через кілька років розлуки. Про цей випадок написали в пресі, і незабаром Барто почали приходити численні листи від дітей і батьків, які прагнуть знайти один одного.

Поетеса взялася до роботи, яка була не під силу нікому. У її радіопередачі «Знайти людину» діти розповідали про свої уривчасті спогади з тих часів, коли вони ще жили з батьками. Барто зачитувала уривки листів, їй допомагали слухачі: у результаті величезна кількість людей знайшли своїх рідних саме завдяки Агнії Львівні.

Звичайно, про творчість поетеса не забувала, і продовжувала писати книги для найменших. Її вірші для дітей «Дідусь і онука», «Лішенька, Льошенька», «Ведмідь і Дядя Вова», «Першокласниця», «Вовка добра душа» та багато інших публікувалися великими тиражами та із задоволенням прочитувалися дітьми по всій країні.

Крім того, за сценаріями Агнії були зняті фільми «Альоша Птіцин виробляє характер», «Слон і мотузочка». Невелика фільмографія поетеси включає також картину «Підкидьок», написати сценарій для якої Барто допомогла .

Особисте життя

Перший чоловік Агнії Львівни – поет Павло Барто, прізвище якого поетеса згодом мала все життя. Цей шлюб, укладений у молодості обох поетів, тривав менше десяти років.

У Павла та Агнії народився син Едгар, який загинув у 18-річному віці в ДТП.

Другим чоловіком письменниці став Андрій Щегляєв, з яким вона прожила у щастя та любові аж до 1970 року, коли Андрій Володимирович помер через онкологічне захворювання.

У цьому шлюбі народилася донька Тетяна, яка згодом стала кандидатом технічних наук.

Смерть

Агнія Барто померла 1 квітня 1981 року, причина смерті – проблеми із серцем. Після розтину лікарі були вражені тим, що поетеса прожила досить довге життя при тому, що вона мала вкрай слабкі судини.

Багато шанувальників творчості Агнії згодом згадували її фразу «Майже у кожної людини бувають у житті хвилини, коли вона робить більше, ніж може» - і зазначали, що для Барто такі хвилини розтягнулися цілі роки.

Агнія Барто – найславетніша дитяча поетеса, чиї твори назавжди увійшли до золотої класики радянської дитячої літератури. І сьогодні її по праву вважають неперевершеним майстром дитячої поезії, її вірші є еталонними дитячих поетів. Її твори, прості здавалося б, є результатом копіткої роботи та нескінченного пошуку нових поетичних форм, зрозумілих і доступних для дітей. Але головною справою її життя стала радіопередача "Знайти людину", завдяки якій возз'єдналося безліч сімей, розлучених під час Великої Вітчизняної війни.

Агнія Львівна Барто народилася у Москві 1906 року, у заможній єврейській родині. Дитинство маленької Гетель (це справжнє ім'я Агнії Барто) було щасливим і безхмарним, вона зростала у типовій атмосфері московської інтелігенції тих років. Простора квартира, хатня робітниця і куховарка в служінні, часті звані обіди, обов'язкові літні переїзди на дачу, вступ до гімназії та балетне училище - все в житті Гетель складалося, як у звичайної дівчинки з буржуазного середовища. Батько – ветеринарний лікар, блискуче освічений, щосили намагався передати знання єдиної дочки, і мріяв про кар'єру балерини для неї. Крім того, вона народилася в Срібний вік російської поезії - епоху моди на вигадування і пошук нових віршованих форм, і захоплення творчістю не минуло майбутню Агнію Барто.

У 18 років вона вийшла заміж за молодого поета Павла Барто, з яким вони разом писали та мріяли про поетичну славу. У 1925 році, набравшись хоробрості, Барто принесла свої вірші до Держвидаву, і була дуже розчарована, коли її відправили до відділу дитячої літератури. Дитяча поезія вважалася «балівством», справжні генії працювали на ниві лірики. Випадкова зустріч із В. Маяковським стала доленосною, саме він переконав Агнію у необхідності поезії для дітей як про важливий елемент педагогічного виховання. Ймовірно, тому ранні вірші Барто, написані разом із першим чоловіком, більше схожі на «дражнилки»:

Що за виття? Що за рев?
Там чи не стадо корів?
Ні, там не корівка,
Це Ганя-ревінь.

Сімейне життя не залагодилося, але Барто вже «увійшла в смак», її власні вірші мали успіх і вона із задоволенням творила для дітлахів. Спостережлива, вона точно помічала образи, створені дітьми, прислухалася до розмов хлопців на вулиці, спілкувалася з ними у школах та дитячих будинках.

Другий шлюб Барто з видатним ученим – теплоенергетиком виявився надзвичайно щасливим, і Агнія з головою поринула в роботу. Її багато критикували, «стовпи» дитячої поезії С.Маршак і К. Чуковський часто лаяли її за зміну розміру строфи, використання асонансних рим, але Барто вперто шукала свій стиль, легкий і незабутній. Безперечна «родзинка» її творчості – вміння відтворювати дитячу мову, з її короткими пропозиціями та точними образами. Її вірші прості для дитячого сприйняття, а гумор та іронія дають дітям можливість поглянути на себе збоку та з усмішкою помітити свої недоліки.

4 травня 1945 року, коли вся країна завмерла у радісному очікуванні перемоги, у житті Барто сталося нещастя – безглуздо обірвалося життя її 18-річного сина. Ця трагедія перевернула її життя. Але робота рятувала, витягаючи її з безодні страшного горя. Барто багато їздила не лише країною, а й за кордон. Володіючи декількома іноземними мовами, вона вільно спілкувалася з дітьми інших країн, бралася за переклади іноземних дитячих поетів.

Агнія Барто стала організатором першої в країні передачі з пошуку людей, прообразу програми «Жди меня». Діти, що втратилися, часто пам'ятали лише дрібні деталі свого дитинства, і писали про них Барто, а вона зачитувала їх по радіо, вибираючи найзначуще - ім'я батька, кличку собаки, подробиці домашнього побуту. Незабаром передача стала настільки популярною, що багато людей їхали до Москви прямо в Лаврушинський провулок, де жила поетеса, і Барто приймала та вислуховувала всіх, підключивши до цього заняття своїх домочадців. Згодом Барто присвятила цьому майже 10 років, зуміла об'єднати понад 927 сімей і написала зворушливу книгу про долі дітей, що загубилися.

Вона померла в 1981 році, і була похована на Новодівичому цвинтарі в Москві. На її могилі немає химерної епітафії, там написано просто:

Агнія Барто
Письменниця.

Радянська поетеса Агнія Львівна Барто. Її життя та творчість - уособлення світлого та доброго для стільких поколінь дітей, з часів СРСР до сьогоднішніх днів. У мене була своя двоюрідна «баба Ага», дуже кохана, бо все дозволяла і знала 1000 забавних історій. Що ще потрібне дитині. Агнія Барто завжди керувалася високими людськими засадами та ідеалами не так свого часу, а фундаментальними моральними принципами. Вона щиро хотіла і могла навчити дитину акуратності та ввічливості, вміти дружити та дбати про своїх близьких. Барто любила дітей. Вона чудово орієнтувалася у дитячій психології як найменших, і підлітків. Вірші Агнії Барто для малюків, пронизані розумінням, що дітей потрібно ненав'язливо, але впевнено супроводжувати життям, поки вони стануть самостійними. «У дітей немає вчорашнього дня, у них усі – попереду, усі – сьогодні та завтра». «Хіба не головне – дітей треба вивчати. Охороняти їхню моральну чистоту… Розкривати їм світ, звертаючись до їхньої уяви… дітям потрібна вся гама почуттів, що народжують людяність». Барто Агнія Львівна (1906-1981) народилася у Москві сім'ї ветеринарного лікаря. Вірші почала писати ще у гімназії. Навчалася у балетній школі. На випускних іспитах Луначарський почув вірші Барто та порадив їй продовжувати писати. У 1925 були опубліковані книжки віршів для дітей - «Китайчоня Ван Лі», «Ведмедик-злодюжка». Величезне впливом геть творчість Барто надав В.В. Маяковський остаточно визначив вибір тематики поезії Барто - «виховання майбутнього громадянина». Вона регулярно випускала збірки віршів: "Братики" (1928), "Хлопчик навпаки" (1934), "Іграшки", (1936), "Снігур" (1939). Стиль – «ліричні мініатюри», такий зрозумілий і зрозумілий для дитини, приніс Барто славу класика дитячої поезії. Поетеса вела активне суспільне життя. Творча біографія Агнії Барто безпосередньо пов'язана не тільки з тим, що відбувається в СРСР, але й у всьому світі. Барто очолювала Асоціацію діячів літератури та мистецтва для дітей, була членом міжнародного Андерсенівського журі. Вірші Барто перекладені багатьма мовами світу. У 1937 році Барто була на Міжнародному конгресі на захист культури, який проходив в Іспанії, в обложеному, зруйнованому Мадриді. Під час Вітчизняної війни Барто часто виступала на радіо у Москві та Свердловську, писала військові вірші, статті, нариси. У 1942 році працювала кореспондентом «Комсомольської правди» на Західному фронті. У повоєнні роки Барто побувала у Болгарії, Ісландії, Японії, Англії та інших країнах. 1945 року Агнія Борто перенесла особисту трагедію - загибель сина. Але вона ще активніше пішла у роботу. У 1940-50 виходять її збірки: «Першокласниця», «Звенигород», «Веселі вірші», «Вірші дітям». У 1958, поетеса написала великий цикл сатиричних віршів для дітей «Лішенька, Льошенька», «Дєдушкіна онучка» та ін. ».
Барто розгорнула масштабний проект із пошуку родичів, що загубилися під час війни. У 1965 році радіостанція "Маяк" почала транслювати передачу "Шукаю людину". Це надихнуло поетесу на написання повісті «Знайти людину», яку опублікували 1968 року. У 1976 року виходить книга «Записки дитячого поета» - своєрідний результат і узагальнення її найбагатшого досвіду у питаннях виховання дітей одного покоління. Ця книга як біографія Агнії Барто, з її кришталевою позицією у житті. Барто звертається до класичної спадщини російської естетики та педагогіки - Бєлінського, Гоголя, Достоєвського, Льва Толстого, Тургенєва, Чехова. Агнія Борто була чудовим перекладачем - не лише з іноземних мов - але й з мови дітей для дорослих і навпаки. У 1976 р. виходить збірка «Переклади з дитячого».

«Дарую тобі серце
Малюй, що захочеш,
На листку білому,
Дарую тобі серце,
Що хочеш із ним роби.
Гуляй, де завгодно,
Ходи з ним всюди,
Сердитися не буду,
Але краще на ньому
Малювати не вчися ти,
Нехай моє серце
Залишиться чистим»
Збірник Барто "Переклади з дитячого" 1976р.

Померла А. Барто у 1981 у Москві.
Поряд із Маршаком, Чуковським, Михалковим життя та творчість Агнії Барто є – золотим фондом, еталоном для розвитку та становлення дітей, різного віку та соціокультурних можливостей. Вірші Агнії Львівни, такі мелодійні, зрозумілі та приємні дитячому слуху досі звучать на дитячих радіоканалах, цитуються вихователями дитячих садків, учителями.
« Я люблю свою конячку, причешу їй шерстку гладко ...»
Ніжно шепоче масажистка Валя, щоб викликати посмішку малюка.
Маючи неймовірне почуття стилю, Агнія Львівна Барто збагачувала внутрішній світ дітей. Їй майстерно вдавалося прищепити почуття прекрасного, що так само нелегко, як просто привчити до поганого.

Вікторія Мальцева

Агнія Львівна Барто

(1906 - 1981),

письменник, поет, перекладач

Агнія Львівна Барто народилася у Москві 17 лютого 1906 року. Тут вона вчилася та виросла. Про своє дитинство вона згадувала: Перше враження мого дитинства - високий голос шарманки за вікном. Я довго мріяла ходити по дворах і крутити ручку шарманки, щоби з усіх вікон виглядали люди, залучені музикою».

В юності Агнію Львівну приваблював балет, вона мріяла стати танцівницею. Тому й вступила до хореографічного училища. Але минуло кілька років, і Агнія Львівна зрозуміла, що найважливіше для неї таки поезія. Адже вірші Барто почала складати ще ранньому дитинстві, у перших класах гімназії. І першим слухачем та критиком її творчості був батько Лев Миколайович Валов, ветеринарний лікар. Він дуже любив читати, знав напам'ять безліч байок Крилова, найвище цінував Льва Толстого. Коли Агнія була зовсім маленькою, він подарував їй книгу під назвою «Як живе та працює Лев Миколайович Толстой». За допомогою цієї та інших серйозних книг, без букваря, батько навчив Агнію читати. Саме батько вибагливо стежив за першими віршами маленької Агнії, вчив «правильно» писати вірші. І в 1925 році (тоді Барто було всього 19 років) побачила світ її перша книжка. Вірші одразу дуже сподобалися читачам.

Агнія Львівна писала не лише вірші. Вона має кілька сценаріїв для кінофільмів. Це «Підкидьок» (разом з Ріною Зеленою), «Слон і мотузочка», «Альоша Птицин виробляє характер», «Чорне кошеня», «Десять тисяч хлопчиків». А багато віршів Барто стали піснями: «Любітель-рибалка», «Льошенька, Льошенька», «Корисна коза» та ін.

Агнія Львівна побувала в багатьох країнах, зустрічалася з дітьми, і звідусіль привозила вірші «невеликих поетів» - так жартома вона їх називала. Так народилася незвичайна книга під назвою "Переклади з дитячого". Це вірші Агнії Барто, написані від імені дітей, які вона зустріла під час поїздок.

Все життя присвятила Агнія Львівна дитячій поезії та залишила нам багато чудових віршів. Померла поетеса у віці 75 років 1981 року.